Якщо ще у 1930-х роках Будапешт називали центром моди нарівні з Парижем і Римом, то після Другої світової війни ситуація кардинально змінилася. В умовах повоєнної руїни та радянського впливу повсякденний гардероб будапештців став значно простішим. Люди пристосовувалися, як могли: перешивали військову форму, обмінювали старі речі на ринках, шили одяг із підручних матеріалів. Поступово, разом із відновленням міста, формувалася нова система виробництва та розподілу одягу. Далі на budapestka.eu.
Війна і тканинний «голод»
Коли 1939 року Європа знову поринула у війну, Будапешт усе ще зберігав риси довоєнної елегантності. Жінки носили сукні за віденським та паризьким фасоном, чоловіки — костюми бездоганного крою з тонкої вовни. Мода залишалася важливою частиною міської культури, проявом приналежності до європейського світу. Але вже на початку 1940-х років звичний порядок почав руйнуватися.
Війна принесла не лише тривогу, а й дефіцит. Імпорт тканин припинився, а місцеве виробництво дедалі більше переходило на потреби армії. Швейні майстерні виконували військові замовлення, а на цивільний одяг залишалися лише обрізки. Звичайні мешканці опинилися перед вибором: або носити старе, або шукати спосіб зробити нове з того, що під рукою. Жінки перешивали чоловічі шинелі на пальта, сукні шили з фіранок і постільної білизни, чоботи латали до останнього.
Поступово зовнішній вигляд перестав бути питанням смаку чи статусу. Він став відображенням винахідливості та здатності виживати. У моду увійшла практичність — міцні тканини, теплі речі, прості фасони. На вулицях Будапешта все частіше можна було побачити людей у різношерстому, зібраному «по частинах» одязі. Навіть ті, хто ще недавно відвідував модні салони, тепер шукали ґудзики на барахолках і обмінювали стару сукню на шматок вовни.
До кінця війни одяг буквально втратив товарний вигляд. Він став частиною повсякденної боротьби за пристойність і людську гідність. Саме в ці роки будапештці навчилися обходитися мінімумом і перетворювати залишки речей на щось придатне для життя.
Як одягалися будапештці після війни?
Шість років війни залишили помітний слід у гардеробі чоловіків. Частиною повсякденного життя стала уніформа та військовий одяг. На вулицях Будапешта з’явилися «честерфілди», офіцерські шинелі та куртки-бомбери з безліччю кишень. Модним у якийсь момент став також «зут-костюм» — непропорційний, надто вільний, з пишними штанами, широкою краваткою та великим капелюхом. Він став символом стилю і водночас викликав суперечливі почуття.
Жіночий гардероб зазнав ще серйозніших змін. Дефіцит тканин і економія зробили повсякденний одяг простішим, практичнішим і функціональнішим. Довге волосся укладали під тюрбани та хустки, а спідниці вкорочували, щоб економити тканину. Жінки часто шили сукні з фіранок і переробляли чоловічі шинелі на пальта. Повоєнна мода дозволяла зберегти елементи стилю, але основою ставали зручність і практичність.
Дух часу також впливав на взуття та зачіски. На фабриках і в міських кварталах жінки й чоловіки надавали перевагу зручним черевикам та чоботям. Після війни стали популярними прості зачіски, що не потребували догляду й економили час. В моду увійшли короткі стрижки. Культура складних головних уборів поступово зникала, поступаючись місцем більш раціональним аксесуарам.
Після Другої світової війни одяг у Будапешті перестав бути просто проявом смаку чи статусу. Він став відображенням винахідливості та здатності виживати.
Що відбувалося з легкою промисловістю?
Коли війна закінчилася, текстильна промисловість країни відновилася досить швидко. Націоналізація, злиття та реорганізації призвели до створення десятків національних підприємств. Легка промисловість стала однією з ключових галузей, що забезпечувала робочі місця для тисяч людей, включно зі співробітниками кооперативів та муніципальних фабрик. На конвеєрах шили одяг не лише для внутрішнього ринку, а й на експорт до країн соціалістичного блоку.
Фабрики носили назви на честь свят і подій соціалістичного календаря — 1 травня, 4 квітня, Червоного жовтня. Їхня продукція відзначалася простими лініями та стриманістю, відображаючи загальний стиль епохи. Радянські дизайнери створювали моделі, які поєднували практичність і естетику.
Як одягалися будапештці у 1950-х роках?
У 1950-х роках, коли Угорщина намагалася оговтатися від ран війни, життя людей залишалося складним. Мода формувалася в умовах планової та дефіцитної економіки. Багато сімей жили в однокімнатних квартирах без зручностей, а якісні тканини та одяг були дефіцитом. Одяг того часу був традиційним і консервативним, майже всі носили речі одного фасону та кольору. Вишуканість вважалася ознакою «занепаду капіталізму». Одяг мав бути практичним і позбавленим прикрас.
Особливо популярним було пальто з лоденової тканини, яке носили як чоловіки, так і жінки. Воно було теплим, міцним і водонепроникним, ідеально підходило для суворої погоди. Перші такі пальта виготовили на фабриці в місті Залаегерсег та подарували робітникам від імені Матяша Ракоші. Чоловічі костюми зберігали прямі крої та стриману колірну гамму, сорочки мали вільний крій. У повсякденний гардероб увійшли також футболки.
Жіночий одяг відображав прагматизм епохи. У моду увійшли сукні-олівці, фланелеві блузки, вовняні пальта та робочий одяг для жінок на виробництві. Обговорювалися й питання носіння штанів, але громадська думка залишалася консервативною. Ідеал комуністичної жінки полягав у тому, що вона мала бути працьовитою, охайною та практичною, без яскравих прикрас, капелюхів і косметики. Висока вартість одягу робила покупки рідкісними: зимове пальто купували раз на 10 років, а нейлонові панчохи — раз на пів року.
До середини десятиліття ситуація почала змінюватися. На ринку з’явилися нові матеріали, зокрема нейлон. Модними стали яскраві кольори. Легкий одяг для робітниць став більш зручним і практичним, його легко прали й швидко сушили. Попри труднощі, мешканці Будапешта намагалися адаптувати вбрання під себе, проявляючи винахідливість і вміння створювати стиль навіть в умовах суворого дефіциту.
Закордонні тенденції в будапештській моді
Після революції 1956 року у сфері моди настало послаблення, яке заклало основу стилю епохи Кадара. Жіночі журнали знову почали публікувати рубрики про модне вбрання, а покази перемістилися з фабричних приміщень до елегантних бальних залів, де міська еліта могла милуватися новинками.
Найважливішою подією стало проникнення західних тенденцій. На сторінках журналів з’явилися репортажі з показів у Парижі та Лондоні. Символом статусу став доступ до закордонних модних речей та журналів, таких як «Vogue». Зі зменшенням дефіциту одяг втратив політичне забарвлення, і люди почали одягатися відповідно до своїх фінансових можливостей. Універмаги «Centrum», які нещодавно відкрилися, намагалися задовольнити запити модної публіки.
У 1960-х роках з’явилася мода на мініспідниці. Будапештки поєднували їх з різноколірними панчохами. Модними стали елементи народного орнаменту, але стиль «етно» в одязі більше нагадував розкутість епохи хіпі. У моду увійшли штани так званого а-силуету та джинси, які зазвичай діставали через родичів за кордоном або на ринках Ечері та Телекі.
У другій половині 1970-х років відкрилися магазини «Skála» та «Flórián». Почалося виробництво вітчизняних джинсів бренду «Trapper», і модні речі ставали дедалі доступнішими.
Рух «Зроби це сам»
Західна мода в умовах соціалістичної Угорщини проникала повільно. Керівництво партії продовжувало обмежувати екстравагантні стилі, вважаючи самовираження загрозою для системи. Масове виробництво робило акцент на кількості, а не на якості: розміри часто не відповідали реальним пропорціям, матеріали були дешевими й швидко зношувалися. Майже завжди речі потребували підгонки після покупки.
У такій ситуації на перший план вийшов рух «Зроби це сам» (DIY). Люди самі шили одяг, створюючи моделі своєї мрії, а більш досвідчені майстри заробляли, виконуючи замовлення для тих, хто не вмів шити. Модні журнали активно підтримували рух: публікували таблиці розмірів, інструкції, схеми шиття та в’язання, доступно пояснюючи, як створювати стильні речі власноруч.
Рух DIY не лише допомагав розв’язати проблему дефіциту, а й дозволяв зберегти індивідуальність стилю в умовах суворого контролю.
Джерела:
- https://www.magyarorszagom.hu/ruhazkodasi-szokasok-elvarasok-es-illem-a-magyarsag-1940-es-eveiben_img-1.html
- https://welovebudapest.com/cikk/2021/03/03/budapest-igy-oltoztunk-mi-a-budapesti-divat-100-eve/
- https://mrsale.hu/40-es-evek-divatja/
- https://in.hu/divat/negyvenes-evek-magyar-divat/
- https://www.magyarorszagom.hu/ruhazkodasi-szokasok-elvarasok-es-illem-a-magyarsag-1940-es-eveiben.html?fbclid=IwAR19Lpq9ZVZlUZBz6o6p1YVnfL8ZvJoWVFphtewBF2j2dPdY0BI_DaccyB4
- https://funzine.hu/2021/06/14/kult/trapper-farmer-nejlon-otthonka-es-mackonadrag-ezek-a-trendek-hoditottak-a-kadar-korszakban/
- https://mrsale.hu/50-es-evek-divatja/