Магда Сабо тонко відчувала цей світ і хотіла по-новому розкрити його у своїх творах. Однак постійно зіткалася з несприйняттям. Спочатку університетські вчителі не підтримали її, потім комуністичний режим ледь не обрубав крила молодій письменниці. Проте Магда не полишала літературного мистецтва й плекала надію, знову заявити про себе як в Угорщині, так і у світі загалом. Далі на budapestka.eu.
Дитинство Магди Сабо
Магда Сабо з’явилась на світ 5 жовтня 1917 року у Дебрецені, що на сході Угорщини, у сім’ї інтелектуалів Ленке Яблонцай та Елека Сабо. Її мати зналася на музиці та літературі, а батько – на іноземних мовах. Як виходець із нижніх прошарків дворянства, Елек Сабо знав німецьку, французьку, англійську, латину й навчав Магду цим мовам. Крім того, батько намагався прищепити доньці почуття прекрасного, розповідаючи про античну культуру.
У 1935 році Магда Сабо закінчила середню шкоду і вступила у Дебреценський університет імені Іштвана Тиси (згодом Лайоша Кошута) на філологічний факультет, де вивчала угорську та латину. Добре навчалась, пробувала писати щось концептуально нове, але не мала підтримки з боку консервативних викладачів. Разом з тим, написала й успішно захистила наукову роботу на тему “Культ краси в Римську добу” й у 1940 році випустилась з університету. Однак не покинула альма-матер, а почала викладати в ній. Тим часом спалахнула Друга світова війна…
Становлення письменницею
За німецької окупації Угорщини Магда Сабо вчителювала в Реформаторській жіночій гімназії у Годмезевашаргеї, а з початком радянської – переїхала до Будапешта. У столиці познайомилась з іншими угорськими письменниками, які вели літературний журнал “Новий місяць”, і приєдналась до них. Потім стала працювати літературним спеціалістом у Міністерстві релігії та народної освіти та активно віршувати. У 1947 році видала одну збірку своїх віршів “Ягня”, а у 1949 році – другу під назвою “Назад до людини”. Того ж року Магді навіть присудили премію Баумгартнера за її літературні досягнення!
Однак комуністичний режим не міг допустити, щоб Магда Сабо, твори якої не відповідали актуальній політичній повістці, отримала таку нагороду. Тому за півдня після присудження премії Баумгартнера Магді це рішення було скасовано, а жінку звільнили з роботи й заборонили публікувати свої тексти. Подібне відбулось у багатьох колег Магди, зокрема з літературного журналу “Новий місяць”. Становище Магди ще погіршувало минуле батька, який працював радником з питань культури у Дебрецені в докомуністичні часи. “Як я могла сподіватись, що сподобаюсь новому комуністичному керівництву? Я не належав до їхніх лав”, – говорила Магда про цей період.
Тоді Магда Сабо почала вчителювати в початковій школі, тихенько писати “у шухляду” і чекати моменту, щоб знову заявити про себе. Але минали роки, а комуністичний режим в Угорщині лише укорінювався. І Магда вирішила пристосуватись до чинної системи, що дозволило їй знову публікувати свої твори. При тому, що за десять років “мовчання” у Магди накопичилось багато робіт. До прикладу, лише у 1958 році в неї вийшло друком аж чотири книги: збірка віршів, дитяча книга, молодіжний роман “Скажіть Софійці” та книга “Фреска”. Саме “Фреска” зробила Магду Сабо популярною письменницею у 60-х роках.
У “Фресці” написано про художника, який пише картини так, як сам того хоче, а не за вказівками влади. І цей концепт настільки сподобався відомому німецькому письменнику Герману Гессе, що він запропонував видавництву “Insel” видати роман Магди Сабо. Невдовзі “Фреска” вийшла німецькою і стала поширеною у соціалістичному блоці. Угорська влада, звичайно, уважно стежила за тим, що пише Магда, зважаючи на її минуле. Тоді як письменниця розуміла це й не критикувала комуністичний режим відкрито. “Письменнику не обов’язково вмирати заради правди, – говорила Магда, – але він повинен служити їй за будь-яку ціну”.
У 1959 році Магді Сабо присудили премію Аттіли Йожефа. З того часу письменниця активно публікувала свої твори, зокрема, роман “Абіґель (1970)” та “Двері” (1987). Останній приніс Магді нову хвилю популярності вже наприкінці 90-х років XX століття.